Author: Lia Howi
Я доглядав свою 85-річну сусідку, бо вона пообіцяла залишити мені спадок. Так, звучить некрасиво. Але якщо говорити чесно, саме з цього все й почалося. Я виріс без родини.
Jeg var otteogtres, da min søn Mikkel overtalte mig til at skrive huset over i hans navn. Efter min mand Jens døde, blev vores gamle hus uden for
Man buvo šešiasdešimt aštuoneri, kai sūnus Tomas įkalbėjo mane perrašyti namą jo vardu. Po vyro mirties mūsų senas namas netoli Kauno tapo per didelis. Ne dėl kambarių skaičiaus.
Mala som šesťdesiatosem rokov, keď ma syn Peter presvedčil, aby som prepísala dom na neho. Po smrti môjho manžela Jozefa zostal náš dom pri Nitre príliš tichý. Kedysi
Olin kuusikymmentäkahdeksan, kun poikani Mikko sai minut siirtämään talon hänen nimiinsä. Mieheni Matin kuoleman jälkeen vanha talomme Hämeenlinnan laidalla tuntui liian suurelta yhdelle ihmiselle. Ei siksi, että huoneita
Aveam șaizeci și opt de ani când fiul meu, Andrei, m-a convins să trec casa pe numele lui. După moartea soțului meu, Ion, casa noastră de la marginea
Бях на шейсет и осем, когато синът ми Георги ме убеди да прехвърля къщата на негово име. След смъртта на мъжа ми животът ми сякаш се смали до
Мені було шістдесят вісім, коли мій син Андрій умовив мене переписати на нього будинок. Після смерті чоловіка я жила так, ніби світ став удвічі більшим, а я —
Da jeg tog mine femårige trillingsønner med til min eksmands bryllup, blev hele Rosenkrantz-familiens gods stille på en måde, jeg aldrig havde oplevet før. Ikke almindeligt stille. Ikke
Kai atsivedžiau savo penkerių metų sūnus trynukus į buvusio vyro milijonieriaus vestuves, visas Adomaičių dvaras nutilo taip staigiai, lyg kažkas būtų išjungęs muziką, svečių balsus ir net vėją