Оксана поставила валізу біля порога і не зняла куртку.
— Або ця жінка йде зараз, або завтра ти приходиш на роботу й пояснюєш начальству, чому просиш три дні без збереження зарплати. Обирай.
Ігор тупцював біля стіни в передпокої, між ним і вітальнею громадилися дві картаті сумки — ті самі, в яких зазвичай возять картоплю з дачі. З кухні їхньої двокімнатної квартири на Троєщині, в Києві, тягнуло борщем і бряжчала чужа ложка об чужу тарілку. Оксана щойно відпрацювала добу в приймальному відділенні — тринадцять годин, три швидкі підряд, одна з яких привезла дитину. Вона хотіла лише одного: постояти під гарячою водою хвилин двадцять і лягти.
Натомість на кухні сиділа теща її чоловіка, Раїса Миколаївна, а поруч із нею — огрядна жінка в спортивному костюмі, що вмостилася на табуретці так, ніби прожила тут усе життя.
— Оксаночко, нарешті! — Раїса Миколаївна підвелася назустріч, і гадки не маючи вибачатися. — Знайомся, Тамара, моя однокурсниця, приїхала з Ізюма на консультацію до судинного хірурга. А готелі тепер кусаються — по вісімсот гривень за ніч, це ж серед білого дня грабунок. Я кажу: які готелі, у Ігорка двійка, місця вистачить. Поживе тижневик.
Оксана мовчала. Із сусідської квартири за стіною глухо долинав телевізор — там ішов повтор якогось ток-шоу, і цей звук чомусь дратував сильніше за голос свекрухи.
Ігор знав правило: чужі люди в їхньому домі — тільки за її згодою, особливо зараз, коли вони третій рік виплачували кредит за ремонт після того, як сусіди зверху їх залили. Але замість того щоб сказати матері «ні», він тільки розвів руками:
— Оксан, ну людині справді треба до лікаря…
Тієї миті вона зрозуміла, що чоловік щойно обрав не її.
Сутичка сталася за дві години. Тамара без дозволу перевісила білизну в шафі в кімнаті їхньої доньки-третьокласниці, пояснивши, що «дитині шкідливо спати біля батареї, сушить повітря». Коли Оксана попросила гостю не чіпати речі дитини, та пирхнула й голосно, на всю квартиру, оголосила:
— Ой, яка нервова в тебе дружина, Ігорьку. Одразу видно — київська, звикла командувати. Раєчко, а казала — гостинні у вас.
Раїса Миколаївна одразу кинулася втішати подругу, засичавши на невістку, щоб та «не соромилася перед людьми». Оксана пішла до спальні й замкнулася. Заснути не вдалося: до пів на другу ночі з кухні долинав телевізор і розмова Тамари по гучному зв'язку з кимось про тиск і аналізи. Ігор ліг на розкладачку у вітальні й навіть не заглянув запитати, як вона.
Вранці з'ясувалося, що її флакон дорогого шампуню з аптеки на Лісовому спорожнів наполовину, а на плиті Тамара смажила яєчню на улюбленій сковорідці Оксани — тій самій, з керамічним покриттям, яку шкребла металевою виделкою.
— Оксан, я тут сніданок зметикувала, — обернулася гостя, витираючи руки об рушник із вишитими півниками, який Оксані подарувала бабуся. — Посуд сама помиєш, у мене від вашої хімії руки тріскаються. І майонез купи нормальний, а то у вас в холодильнику сама зелень та кефіри.
— Тамаро Володимирівно, — Оксана заговорила тихо, намагаючись тримати голос рівним. — Вас сюди не кликали. Або ви живете за правилами цього дому, або збираєте сумки.
У кухню влетіла Раїса Миколаївна.
— Ти як зі старшими розмовляєш? Ми з батьком Ігорю на цю квартиру дванадцять тисяч доларів давали! Я тут хазяйка не менше за тебе!
Це була брехня, і Оксана це знала. Квартиру вони з Ігорем купили за гроші, виручені від продажу її батьківського будинку в Бучі, плюс спільні заощадження. Ігор клявся, що в матері вони не брали ані копійки.
— Твоя мама давала гроші? — вона розвернулася до чоловіка. — Відповідай прямо.
Ігор почервонів, відвів очі.
— Вона давала… дві тисячі. На вікна. Я їх витратив на інше — закрив кредит по картці, про який тобі не казав. А мамі сказав, що вклав у квартиру.
Подвійний обман позбавив її дару мови. Ігор не лише приховував борги — він ще й дозволив матері роками вважати себе співвласницею їхнього житла.
— Чудово, — тихо сказала Оксана. Одягнулася і пішла на зміну мовчки.
Весь день Ігор дзвонив — вона не брала слухавку. Раїса Миколаївна надіслала повідомлення: «нормальні дружини через дурниці чоловіків не кидають». Увечері Оксана повернулася в тиху квартиру. На кухні сидів блідий Ігор сам.
— Тамарі обстеження, виявляється, не потрібне було, — видавив він. — Вона квартиру в Ізюмі продала, гроші віддала синові на СТО, а він її вигнав. Йти нікуди. Мама вирішила прилаштувати її в нас. На три місяці. Може, на півроку.
Змова за її спиною. Їхній дім збиралися перетворити на безкоштовний гуртожиток для чужої людини на невизначений термін.
— І ти мовчав.
— А що я міг, мама плаче, каже — бездушний син…
Оксана не стала сперечатися. Пішла до спальні, зібрала документи доньки, свої речі в дорожню сумку. Ігор метався слідом, просив не рубати з плеча.
— Їду до сестри в Бровари, — сказала вона вже біля дверей. — Даю тобі три дні. Або тут живемо ми з донькою, або ти залишаєшся з мамою, Тамарою і своїми боргами — але вже розлученим. Квартира оформлена на мене до шлюбу, юрист оформить усе за тиждень.
Три дні вона провела в сестри, спала на дивані, слухала, як за вікном на вулиці шумлять маршрутки. На третій день зателефонувала сама Тамара — голос був геть інший, без колишнього апломбу.
— Оксан, вибач мене. Раїса сказала, квартира взагалі її, а ви у неї тимчасово живете. Я не хочу бути причиною розлучення. Уже зібралася, їду до племінниці в село.
Вдома на Оксану чекав серйозніший сюрприз. Ні Тамари, ні свекрухи в квартирі не було. Ігор сидів на кухні розчавлений. Коли він нарешті знайшов сміливість і зажадав від матері з подругою з'їхати, Раїса Миколаївна влаштувала скандал — схопила його паспорт зі столу і вирвала сторінку з фотографією, кричачи, що виростила «підкаблучника». Йдучи, забрала подаровану ними ж мікрохвильовку і штори з залу, які сама колись повісила.
Ігор підняв очі — у них уперше за роки не було звичного страху перед матір'ю, лише втома і щось схоже на тверезість.
— Я все зрозумів, — сказав він. — Паспорт уже здав на відновлення. Борг матері поверну до копійки, братиму зміни по суботах. Більше вона в наші справи не лізтиме. Якщо ти взагалі захочеш зі мною це обговорювати.
Оксана мовчки пройшла до спальні, дістала із шухляди письмового столу теку з документами на квартиру — ту саму, з договором купівлі-продажу, де в графі власника стояло тільки її ім'я. Розкрила її на столі перед чоловіком.
— Ось що ми зробимо, — сказала вона. — У понеділок я йду до нотаріуса й оформляю шлюбний договір. Донька і я залишаємось у цій квартирі в будь-якому разі. Ти вносиш половину комунальних і продуктів — із зарплатної картки, а не готівкою, щоб усе було видно. Раїсі Миколаївні вхід сюди — тільки за моєю згодою, заздалегідь і не більш ніж на добу. Якщо порушиш один раз — подаю на розлучення того ж дня, і це вже не буде погрозою.
Ігор кивнув, не сперечаючись.
За тиждень вона поміняла замок на вхідних дверях — не тому що боялася, а тому що старий ключ був у Раїси Миколаївни ще відтоді, як та «про всяк випадок» зробила собі дублікат під час ремонту. Нові ключі Оксана віддала тільки чоловікові й доньці. Тамара відтоді жодного разу не дзвонила. А Раїса Миколаївна, зустрівши Оксану випадково біля поліклініки на Лісках, запитала лише одне: «Замок справді поміняли?» — і, почувши «так», розвернулася й пішла, не прощаючись.
