UA

Спочатку був не план. Спочатку була звичайна середа, і я запізнювалася на прийом до гінеколога. Свернула не там, біля старого гастроному на Саксаганського, — і побачила його автівку.

Та неділя почалася так мирно, що я дозволила собі розслабитися. Спека стояла з самого ранку, сонце заливало кухню, задні двері навстіж, пахло скошеною травою. Моя дворічна Соломійка вовтузилась

Машина на подвір'ї Ковальчуків стояла чужа — чорний Range Rover з львівськими номерами. Я саме поверталася з нічної зміни, а він уже грівся на їхній бруківці, наче мав

Марʼяна Стельмах прокинулась о шостій ранку, хоч будильник стояв на сьому. Не від тривоги — від якогось дивного спокою, який останнім часом навідувався до неї рідко. За вікном

Восьме березня пахло мокрим снігом і пригорілим цукром. Галина стояла на кухні, розкачувала тісто і дивилась, як за вікном двірник догрібає останнє зледеніле місиво. Сім років поспіль вона

Лідія Степанівна завжди вміла накрити стіл так, щоб кожен відчув своє місце. Того вечора на кухні пахло тушкованою капустою зі свининою, а на старому серванті вже стояли три

У обласній лікарні в Полтаві вночі чути все: цокіт підборів по лінолеуму, гудіння апарата штучної вентиляції з п'ятої палати, тихі прокльони водія швидкої, який утретє не може влучити

Тридцять три роки мій чоловік щовечора ставив на кухонний стіл дві чарки. Рівно о дев’ятій. Одну собі, одну мені. Діставав із шафки над холодильником пляшку без етикетки, наливав

Того літа ми поїхали в Яремче — так вирішила Лідія, бо звідти «видно гори і пахне смереками». Скинулись порівну, до гривні: я з учительської пенсії, вони з Романом

Мені було вісімдесят два, коли лікар у Львівській обласній клінічній лікарні відклав ручку і запитав: — Пані Ярино, чи змушував вас чоловік коли-небудь робити щось проти вашої волі?