UA

Мене звати Тарас, мені сорок два, і я той самий син, через якого моя мати просиділа день народження на самоті в квартирі на Оболоні. Тільки розповім я це

Скажи мені хтось два роки тому, що я, Тарас Ковальчук, тридцятирічний водій маршрутки з Кам'янця-Подільського, буду щовечора варити курячу грудку окремо для кота — я б покрутив пальцем

Дзвінок о шостій ранку Мене звати Тарас, мені сорок два, я живу у Полтаві, і того ранку мій телефон задзвонив о шостій нуль сім — я запам'ятав, бо

Мене звуть Соломія Гнатівна, я двадцять другий рік працюю санітаркою в геріатричному відділенні лікарні в Тернополі. Зміни в мене довгі, дванадцятигодинні, і за ці роки я вже, здається,

Мене звати Оксана, я дванадцять років стою за прилавком у гастрономі на розі Соборної та Гоголя, у Полтаві. М'ясний відділ, вітрина, вагова ковбаса по акції щовівторка — і,

Оксана вперше побачила те оголошення на дошці біля рибного магазину в Бердичеві, куди зазвичай заходила по хліб і морожену скумбрію. Аркуш був приклеєний скотчем криво, літери — від

Ганна Тимофіївна прокинулась о четвертій ранку, коли за вікном ще стояла темрява, а на подвір'ї у сусідки Люби вже гавкав пес — той завжди чув, коли хтось у

Я тридцять один рік чергую на переїзді біля Комарівки, під Житомиром. Шлагбаум, будка, розклад електричок — і люди, які проходять повз, майже завжди мовчки. За такий час навчаєшся

Мене звуть Оксана Городецька, і я вже одинадцятий рік працюю нотаріусом у невеличкій конторі на другому поверсі старого будинку на вулиці Соборній у Кам'янці-Подільському. Внизу — аптека і

Галина Романівна витирала руки об фартух, коли в майстерню зайшла невістка з татом. — Тату, ви ж розумієте, що самі вже не потягнете, — сказала Оксана, навіть не