Серіали на вечір

— Або квартира на мене, або розлучення, — сказав Максим, розглядаючи щось у телефоні. Навіть голови не підвів. Олена стояла з виделкою в руці, перевертала котлети на пательні.

Богдан зник у вівторок. Сказав — термінове відрядження до Києва, на якийсь там тренінг із регіональними менеджерами, і взяв із собою Дарину, свою двадцятидворічну помічницю. У них навіть

Я різко смикнула виделкою шматок «Наполеона» — той розвалився, крем розмазався по тарілці жовтою плямою. Свічка так і лежала поряд, навіть не розпакована. П’ятдесят п’ять. Ціла вічність. —

Остап прокидався о шостій. Без жодного будильника — тіло саме знало, коли розплющити очі. Рівно о сьомій — сніданок: кава в турці, два бутерброди з маслом і сиром,

Я живу у Львові, в старому будинку на вулиці Левицького. Наш двір — колодязь із бруківкою. Прямо під моїми вікнами — зупинка маршрутки №27. Жодного навісу, жодної лавки.

Пані Ярослава навіть не одягнула сережки — ті, з блакитним камінцем, що син подарував на Миколая. Навіщо? Все одно ніхто не побачить. Вона сиділа в порожній приймальні ветеринарної

Катруся йшла додому через леваду, де трава вже вимахала по пояс. Сонце сідало за стару грушу-дичку, і все навколо пахло чебрецем та пилом. Десь цвіркали коники, а в

Того дня Ужгород пахнув першим цвітом сакур. Ми вийшли з пологового — я притискала до грудей тугий конверт із нашою донечкою Соломією, а Олег ніс перед собою здоровенний

Двері післяпологової палати прочинилися беззвучно — тільки легеньке рипіння гумових підошов по лінолеуму. Медсестра вийшла з немовлям, загорнутим у лікарняну блакитну ковдру з білим лелекою. У коридорі на

Микола закохався у Соломію в дев'ятому класі. Вона була з тих, на кого озираються навіть учителі. Густе волосся кольору осіннього листя, примружені очі — не то карі, не