Коли Сергій сказав, що запросив на мамині шістдесят п’ять років сорок гостей, Наталя спершу подумала, що він жартує.
Потім побачила список у його телефоні.
Там були родичі з Чернігова, сусіди по дачі, колишні колеги свекрухи й навіть подружжя, з яким Наталя бачилася лише раз.
— А де ми всіх посадимо? — запитала вона.
— У дворі поставимо столи. Ти ж минулого разу чудово все організувала.
Наталя працювала технологинею на молочному підприємстві. За тиждень до ювілею в них починався аудит. Вона попередила чоловіка, що не зможе готувати два дні поспіль.
— Тоді візьмеш відгул.
— Я не можу взяти відгул у день аудиту.
Сергій зітхнув.
— Мама завжди тебе хвалить. Каже, що ніхто не робить голубці так, як ти.
— А ти коли востаннє робив хоч щось для її дня народження?
— Я оплачую продукти.
Наталя подивилася на нього.
— Ми обоє оплачуємо продукти.
Вона запропонувала замовити страви в місцевій їдальні. Сергій відмовився. Його мати, Ганна Михайлівна, нібито засмутиться через «чужу їжу».
За два дні Наталя сама поїхала до свекрухи.
Ганна Михайлівна сиділа на ґанку й перебирала квасолю.
— Я хочу уточнити меню, — сказала Наталя.
— Яке ще меню?
— На ваш ювілей.
Свекруха здивовано підняла голову.
Виявилося, вона просила сина організувати невелику вечерю для найближчих. Сергій вирішив зробити велике свято, бо його двоюрідний брат нещодавно влаштував матері пишний ювілей у ресторані.
— Я казала йому, що не хочу сорок людей, — сердито сказала Ганна Михайлівна. — Я половину з них не знаю.
Наталя вперше побачила ситуацію інакше. Сергій не захищав бажання матері. Він захищав образ турботливого сина, створений руками дружини.
Вони зі свекрухою змінили план.
Ганна Михайлівна сама зателефонувала частині гостей і чесно сказала, що святкування буде сімейним. Для решти домовилися влаштувати чай у сільському клубі через тиждень.
На день народження приїхали дванадцять людей. Наталя замовила гарячі страви в кафе, спекла один пиріг і сіла поруч зі свекрухою.
Сергій дізнався про зміни лише ввечері напередодні.
— Ви змовилися за моєю спиною?
— Ми запитали іменинницю, чого вона хоче, — відповіла Наталя.
— Я хотів зробити мамі приємно.
— Ти хотів, щоб усі побачили, як добре ти зробив мамі приємно.
Він образився й майже не розмовляв до початку вечері.
Але за столом Ганна Михайлівна була спокійною. Вона не сиділа на чолі довжелезного столу, намагаючись упізнати всіх гостей. Говорила з онуками, згадувала молодість і двічі просила Наталю не вставати.
Коли Сергій потягнувся до пляшки, щоб налити всім напої, мати зупинила його.
— Спершу скажу я.
Вона подякувала за привітання, потім подивилася на сина.
— Сергійку, наступного разу зроби мені подарунок сам. Не даруй мені Наталину втому.
Він почервонів.
Ніхто не засміявся. Ганна Михайлівна сказала це не для приниження, а тому, що нарешті побачила правду.
Увечері Сергій мовчки складав стільці.
— Мама давно так думає? — запитав він.
— Не знаю. Я сьогодні вперше її запитала.
— А мене ти чому не питала, чому я хотів велике свято?
— Питаю зараз.
Він довго не відповідав.
— Я хотів, щоб родичі сказали, що я хороший син.
Наталя кивнула.
— Тоді наступного року сам приготуй те, за що хочеш почути похвалу.
Через кілька місяців Сергій записався на кулінарний курс при місцевому центрі. Не через раптову любов до кухні. Йому було соромно, що він не знав, як зварити навіть простий бульйон.
На наступний день народження матері він сам наліпив вареники. Частина розклеїлася, частина була надто товстою.
Ганна Михайлівна з’їла дві порції.
— Смачні? — запитав Сергій.
— Твої, — відповіла вона. — Тому й смачні.
Наталя сиділа за столом і не вставала до самого чаю.
