UA

Ольга дивиться на сцену, де під софітами стоїть її чоловік Тарас — власник мережі автомийок у трьох районах міста, чоловік, якого сусідки називають "золотими руками і золотим серцем".

Настя Ковальчук домовилась із братом ще у квітні: сорок днів по мамі відзначають у Бердичеві, у батьківському домі на Європейській, дев'ятого числа. Стіл, свічка, фото в чорній рамці

Мене звати Тарас, мені сорок сім, і я той самий зять, про якого моя теща розповідає всім сусідкам по під'їзду так, наче я з'їв її вареники прямо з

Мене звати Арман, і все, що ви зараз прочитаєте, — правда. Я сам був серед тих мисливців, хто колись виніс хлопця в хащі й покинув помирати. Тоді мені

— Я батько, і крапка. Я маю право тут ночувати! Голос Юрка розлягався по всьому під'їзду, аж сусідка з другого поверху виглянула у вічко. Наталка стояла на порозі,

Дощ у Бориславі того жовтня йшов третій тиждень поспіль, і Ярослав уже звик до звуку крапель по бляшаному даху сараю — під нього він вставав, ще не розплющивши

Дівчатка були зовсім крихітні, коли брат залишив їх під дверима моєї орендованої квартири на вулиці Стрийській у Львові. Три автокрісла, одна сумка з памперсами, набита так, що от-от

Дитина, яка чекає на посилку Я приймаю посилки на відділенні Нової Пошти в Житомирі вже одинадцятий рік, і думала, що мене нічим не здивуєш. А тоді здивував один

Оксана вже другий рік нікого не бентежить своєю появою на батьківських зборах у чернігівській гімназії №3, куди водить шістьох дітей. Приходить, сідає скраю, слухає. Її там знають —

Я прокинулась від тиші. Не від звуку — від його відсутності. Андрій завжди спав, посапуючи, як старий холодильник, а тут — нічого. Долоня лягла на його половину ліжка.