UA

Я досі здригаюся, коли згадую ту суботу в кінці серпня. Лінійка в чернігівській школі номер дванадцять, спека, липи над подвір'ям щойно облетіли першим жовтим листям, а десь на

Не вмію сказати, коли саме це почалося. Мабуть тоді, коли мені було двадцять три і я вперше сіла за кермо батькового «форда». Тато стояв поруч, тримався за голову

П'ятниця, кінець серпня, у Харкові вже пахне мокрим асфальтом — уночі пройшла злива, а вдень парило так, що маршрутка № 62е нагрілася зсередини, як духовка. Я їхала з

Я саме домальовувала останній ніготь — персиковий, під колір шпалер у коридорі, — коли в двері подзвонили. Двічі. Коротко й вимогливо. Так дзвонять тільки ті, хто впевнений, що

Оксана відкрила металеві ворота своїм ключем — тим самим, яким користувалася останні шість років, відколи сама вела всі справи в боксі. Запах мастила, гуми і зварювання вдарив у

Стіл номер чотирнадцять, у самому кутку, біля службового входу на кухню Таблиця розсадки показувала стіл номер чотирнадцять, у самому кутку, біля службового входу на кухню. Марина двічі перечитала

«Пане Бараняк, з'їжджайте з переходу, бо не встигнете!» — крикнула прибиральниця Оксана Вусик, відскакуючи на тротуар перед офісною будівлею на Європейській площі, коли срібний Range Rover її сусіда

Я сім років прокидалася від одного й того самого дзвінка. Марта телефонувала рівно о сьомій ранку, ще до першої кави, і голос у неї був такий, ніби вона

Я дізналася про все на третій рік потому, як у моєму холодильнику почали зникати продукти. Ні, спершу я думала — сусіди, чи що. Ну, буває, двері не зачинила,

Я працюю санітаркою у відділенні паліативної допомоги вже дев’ятий рік. За цей час бачила всяке: сльози, сварки за спадок прямо біля дверей палати, родичів, які зникають одразу після