UA

Марічка застібнула валізу й сіла на неї — замок ніяк не хотів закриватися. У коридорі гуло, ніби хтось залишив увімкненим старий холодильник із готельними апартаментами. Насправді то гуло

Мамине крісло Новий рік я зустрічав у пробці на об'їзній дорозі. О пів на десяту вечора, коли нормальні люди вже ріжуть олів'є, я стояв біля супермаркету і дивився,

Мені тоді здавалося, що все налагодилося. Що можна видихнути. Що Світлана заспокоїлась і прийняла, як воно є. Дурень. У вересні мама поїхала в санаторій у Трускавець — тиск,

Я не герой цієї історії. Я — та людина, яку в ній зазвичай роблять винною. Той, хто мовчить, коли треба пояснити, хто закриває двері перед носом, хто тримає

Я познайомився з Ритою у Львові, коли приїхав туди на музичний фестиваль. Вона стояла біля каси з подругою Оленою, і я одразу звернув увагу на її руде волосся,

Я купив цей будинок у тридцять один рік. Сім років без відпусток, без вихідних, без нормального сну. Робота така, що одна помилка — і ти вже шукаєш нове

У нашому селі Вербівка, що на Черкащині, є вулиця, яку всі й досі звуть Розкопаною — бо колись, ще за старої влади, там прокладали водогін і так і

Я ніколи не думала, що стану тією невісткою, про яку розповідають на кухнях. Що саме на мою адресу летітимуть осудливі погляди сусідок біля під'їзду на вулиці Канатній. Але

Серветка з номером телефону, написаним олівцем для брів, — оце і є та річ, яку я зберігаю досі, хоча минуло майже тридцять років. Вона лежить у моєму гаманці,

Ранок обіцяв бути погожим. Я їхав на роботу з відчуттям, що нарешті все стає на свої місця, — так, як і має бути в родині. Мене звати Артем