UA

Мене звати Оксана Гнатівна, мені шістдесят один, і я двадцять три роки веду бухгалтерію в маленькій кав'ярні "Молочний бар" на розі Дерибасівської в Одесі. Господиню приміщення, бабу Ярославу,

Ці штани з'явилися в нашій квартирі у середу. Мама повернулася з роботи зі згортком, загорнутим у сірий папір. Поклала його на кухонний стіл, поряд з емальованим чайником, у

Кожного вечора, коли з дзвіниці собору Святого Юра у Львові чути було передзвін на сьому, на сходах під дерев'яними дверима з'являлася вона. Руда, вже посивіла на морді, з

— Та який же сором, Ірино?! — не втрималася молодша касирка з рибного відділу, Тетяна, яка стояла в черзі за скумбрією. — Правильно Раїса зробила! Богдан сам собі

— Або ви забираєте його сьогодні, або я прив'яжу до стовпа біля дороги на Бориспіль, і хай собі йде куди хоче, — чоловік у шкіряній куртці кинув повідець

Донька мого чоловіка від першого шлюбу подзвонила о сьомій ранку, і чоловік почув цю новину так само, як я. Донька мого чоловіка: як Соломія намагалася поховати Тараса живцем

Злату Вербицьку в дитинстві називали «сухар». Вона була дрібна, кістлява, вічно з подряпаними коліньми — і в дев’ять років важила двадцять три кілограми. Однокласники в львівській школі №

У Полтаві, на початку березня, коли з дахів уже капало, але під ногами ще хрумтів льодок, Одарка Шевчук укотре сиділа в черзі до кабінету з розподілом профспілкових путівок.

Автобус зупинився біля старого ринку, і Світлана ще хвилину сиділа, дивлячись крізь запітніле скло на знайомий ріг із вивіскою «Ремонт взуття». Ранок був сірий, вологий, пахло мокрим листям

Сергій підіймався на п'ятий поверх пішки. Ліфт у їхньому під'їзді не працював з весни, і він уже звик рахувати сходинки — двадцять сьома завжди рипіла. Сьогодні він зупинився