UA

Остап приїхав до Коломиї о пів на шосту ранку. Автобус «Богдан» з Івано-Франківська підкинув його на стару автостанцію, де пахло паленим листям і мокрою бруківкою. Він не був

Я тримаю цей невеликий кіоск на пішохідній стежці між ділянками вже чотирнадцять років — цигарки, морозиво, булочки, мінералка, все як завжди. За цей час бачиш кожну родину, кожну

Тарас поклав переді мною аркуш — роздруківку з таблицею. Акуратні колонки, дати, суми. У трьох верхніх рядках ручкою було вписано моє ім’я: «Оксана — серпень, вересень, жовтень». Біля

У червні в центрі Львова пахне липами, розігрітим асфальтом і кавою з віконечка на площі Ринок. Я стояла біля колони в актовій залі Львівської політехніки, тримала білий конверт.

Шипшина під ворітьми зацвіла в кінці травня — я садила її років п'ятнадцять тому, ще коли донька Оксана ходила в перший клас. І саме того тижня на сусідній

Я працюю на заправці ОККО на об'їзній дорозі під Житомиром сім років. Нічна зміна, ранкова зміна — усе бачила. Знаєте, скільки людей за ніч заходить купити валідол і

Марина відкрила посудомийну машину, а звідти пахнуло не миючим засобом, а чимось прогірклим — забула вимкнути програму ще позавчора. Стояла на кухні своєї однокімнатної на Троєщині, дивилася на

Літня жінка в дорогому пальто з якимось звіриним коміром і чоловік у темному піджаку — навіть у липневу спеку, уявіть собі, при краватці. Стою в дверях зі склянкою

— Ти взагалі розумієш, що ти зараз зробила?! — голос Ольги Степанівни залетів у квартиру раніше, ніж вона сама переступила поріг. Марина стояла біля кухонного вікна дев'ятого поверху

Я Оксана, мені тридцять три, працюю адміністраторкою в стоматологічній клініці на Оболоні. З чоловіком, Романом, ми одружені сім років, синові Тимку — п'ять. Живемо в звичайній двушці в